-133x133.jpg "У Мукачеві встановили новий світовий рекорд з розбивання дощок ногою")
У переддень відзначення дня народження Василя Станковича, найсильнішого рапіриста світу кінця сімдесятих, початку вісімдесятих років минулого сторіччя, я просто не тільки не можу, але і не хочу залишитись осторонь від цієї події в особистому житті нашого видатного земляка, заслуженого майстра спорту СРСР, який стрімко та блискуче увірвався у всесвітню спортивну еліту й не випадково посів там на ціле десятиріччя коронне місце. Саме тому після довгої перерви, збираюсь з думками і пірнаючи у далеке минуле, насичене спогадами про нелегкі, але послідовні кроки на омріяну й подекуди підступну вершину, яку не всім вдається подолати, майбутній еталон (за визнанням французького журналу «Ескрім») по фехтуванню на рапірах Василь Станкович заслуговує, до речі, не тільки на мій погляд, принаймні, на цей відвертий, щирий та доброзичливо-об’єктивний відгук. Проте, щоб не бути голослівним, насамперед проскануємо стежку-шлях сходження на пік спортивної слави капітана збірної команди колишнього Радянського Союзу.
Отож: 1968 рік, дебютант першості СРСР не залишає жодних шансів на перемогу олімпійським чемпіонам Токіо Герману Свєшнікову, Віктору Путятіну, Юрію Сісікіну, Юрію Шарову та чемпіону світу в командних змаганнях Валерію Лук’янченко. До речі, перед останнім двобоєм з Г.Свєшніковим, коли вже доля золотої медалі першості Радянського Союзу практично була вирішена і цей поєдинок не впливав на розташування місць, мукачівець Шандор Батизі, знаний в спортивних колах фахівець, підбадьорюючи В.Станковича, сказав: «Потрібно виграти бій, щоб ніхто не мав жодних сумнівів, щодо абсолютної перемоги». І вона відбулась. Таким чином, не випадково спортивні видання тих часів результати змагань подали в статті під гучною назвою: В.Станкович – збірна СРСР 5:0.
1968 і 1972 роки – срібний призер Олімпійських ігор в Мехіко та Мюнхені в командних змаганнях (між іншим, ці видатні досягнення відзеркалено в серії марок із циклу «Олімпійці України» з портретом нашого земляка, яка вийшла друком минулого 2018 року, чемпіон світу 1971 року в особистих та чемпіон світу 1969, 1970, 1973,1974 років у командних змаганнях. Срібний призер першості світу 1969 в особистих змаганнях, друга і третя сходинка п’єдесталу пошани світових першостей 1975 та 1971 років у команді. Бронзова нагорода на чемпіонаті світу-77 в Буенос-Айресі. До аргентинської столиці команда була в повітрі 26 годин, а наступний день, без адаптації організму до незвичних кліматичних умов, старт змагань. В цій ситуації отриманий результат був більш ніж пристойний.
В активі спортсмена яскраві перемоги на чемпіонаті Радянського Союзу та Спартакіаді народів СРСР 1971-го. Тут, заради об’єктивності, слід зауважити: рівень учасників вітчизняних змагань завжди був настільки високим, що їх називали малими першостями світу.
Безперечно, тріумф Василя Станюковича, це не тільки наслідок багаторічних виснажливих тренувань, різноманітність у технічній та тактичній підготовці з подачі геніального професора цього виду спорту Вадима Олексійовича Андріївського, а й особисті якості: чудова антропологія, незворушлива нервова система, миттєва реакція, витривалість та наполегливість у вирішенні надзвичайно складних питань, вміння в двобоях блискавично приймати єдине вірне рішення, і, не в останню чергу, бійцівські якості.
Скажімо, для розв’язання математичних задач вихованцям учбових закладів, відведено певний час, а ця обставина дає можливість для виваженого пошуку, тобто, неквапливого вирішення та демонстрації здатності за цей проміжок домогтись позитивного результату. В індивідуальних видах спорту, зокрема в фехтуванні, час теж регламентований, проте швидкоплинність процесу, його напруження потребують не тільки своєчасної, блискавичної реакції й якомога ширшої палітри технічних і тактичних прийомів, але й здатність приголомшити суперника, так би мовити, розкусити його та перехитрити. Цю властивість неабияк влучно охарактеризував майстер спорту Юрій Теппер «Станкович завжди неповторний. У кожному бої діє по-різному, прагне підібрати ключі до кожного суперника. Не загадує загадок, а розв’язує їх. Тому і найсильніший.»
Після завершення спортивної кар’єри, досвідченого й авторитетного Василя Станковича запрошено до роботи зі збірними командами України, Радянського Союзу з фехтування на рапірах, яку після провального виступу (сьоме місце на чемпіонаті світу) за один олімпійський цикл 1985-1988р.р. вивів у переможці Олімпійських ігор-88. А далі – кропітка праця зі збірними Угорщини, Індонезії, провідними клубними командами Кувейту та США. І всюди В.Станкович залишає не тільки приємні спогади, але й величезну кількість друзів.
Наші дороги перетнулися восени 1966 року, коли новоспеченого випускника інституту з фізичній культурі та спорту і в той час студента другого курсу медуніверу, після довгого полювання за ним, доставили в військовий спортбатальон, розташований по вул. Боженка (м.Львів), а по суті в «СКА» Львів, де автор цих рядків у когорті одноклубників - олімпійського чемпіона Євгена Рюміна, кандидата в збірну команду СРСР Ігоря Роя, майбутнього чемпіона світу та олімпійських ігор Віктора Сидяка та інших усвідомлювали, що Василь Станкович за своїм потенціалом вже спроможний, без всякого сумніву підкорити найвищі спортивні вершини.
Харизматичний, доброзичливий, вольовий, з соковитим і непідробним гумором, він завжди напоготові одним із перших витягнути з не глибокої кишені руку та підтримати в нелегкий час колег, від яких на мить відвернулась доля; відвертий, надійний, енергійний, щирий, без напускної бравади, що, на жаль, властива багатьом зіркам, ініціативний, одним словом, феноменальний Василь Станкович, уродженець Мукачівщини, який власноруч вписав своє ім’я в світову історію спорту, свій 73-й День народження святкує в рідній оселі, в колі близьких та рідних йому людей.
Насамкінець, дозволю собі висловити впевненість, що іменинник ні за які блага не позбудеться свого кредо, життєвих принципів, не зрадить друзів, як це густо-часто відбувається в українському політикумі й тому побажання на його адресу наступні: довго-довго залишатися таким же, при доброму здоров’ї, благополуччі, радості від донечки, фарту на рибалці, полюванні, повсякденної вдачі і нехай Всевишній оберігає твій подальший життєвий шлях! Не втрачаймо віру… віру в краще майбутнє, залишаймося оптимістами, не зважаючи на зовнішні фактори! І, нарешті, файних Вам пасхальних свят!
Григорій Куруц, майстер спорту