МИХАЙЛІВ ВЕЧІР

«Найбільш визнаним у світі талантом є любов до людей…»

Темна пізньо-осіння пора. Вогонь тихо буркотить у каміні, а в думках крутиться давня назва того вечора – «Михайля», «Михайлів вечір». 21-го листопада вшановують пам'ять Святого архангела Михайла – лицаря, який відстоює добрі сили.
Є ж така версія, що наше ім’я визначає нас самих. Певну сукупність якостей, а також призначення, роль і шлях носія саме цього імені. Михайло – це турбота і захист, поміркованість, зваженість, сила і надійність… В унісон цим думкам «співала» й книжка, подарована автором напередодні. Це нова збірка поетичних творів Михайла Яковича Шушкевича «Мукачево». Всього ж у автора десять поетичних книг, серед яких «Неподільна любов» (2002), «Цілющі джерела» (2003), «Сад цвіте» (2005), «Намисто року» (2007) та інші. Й добре пам’ятається читачеві зізнання Михайла Яковича:
«…Я дякую своїй щасливій долі,
Що квітувала, мов троянди цвіт.
Я сіяв і збирав на власнім полі,
Любити рідний край – мій заповіт…»
Й це, уявіть собі, зізнання офіцера, полковника, який десятиріччя пропрацював начальником військового відділу при Міністерстві будівництва підприємств нафтової і газової промисловості у Тюмені! Почесного працівника Міністерства! Керівника чималих колективів, які чекали твердих і лаконічних наказів. Ця роль аж ніяк не є роллю ліричного героя… Проте, хтозна, скільки граней шліфує Господь всередині нас?!.

«У одній з книг Михайла Шушкевича, – пише Маргарита Меденці, – вміщено ряд портретних  знімків. Очевидно це  не випадково, бо кожне наступне  фото, окрім  натяку на вік та на кар’єрне  просування,  демонструє  рівень досягненої духовності та міру самоутвердження. Портрети – як епізоди його долі.  Для прикладу, якщо  погляд  Шушкевича-солдата обережний і насторожений  невідомістю, то обличчя тридцятирічного старшого лейтенанта, слухача  військової Академії  тилу і транспорту – просвітлене гідністю, знаннями. Михайло Шушкевич-капітан: на знімку він стурбований тягарем відповідальності,  але вдаваною суворістю вже навчився маскувати сумніви,  вагання і нерішучість. Сорокарічний підполковник, головний інженер дислокованої  в Мукачеві 60-ї бригади  з будівництва  доріг – позує фотографові  зі спокійним, упевненим виразом обличчя;  погляд Михайла Яковича випромінює внутрішню твердість. 
І нарешті ряд світлин завершує фото полковника… «Бувало, що сумління гнітилося суперечливими  запитаннями, на кшталт: чи варто було йти за мрією й віддавати армійській службі  тридцять років життя? – замислюється Михайло Якович. – Моментами оглядався назад,  бо  завжди спокійніше і безпечніше знаходитися на першій щаблині драбини, аніж на найвищій… Водночас  зігрівала гордість за побудовані під його керівництвом  дороги. А  прокладено, вимощено  їх  було багато – на  Придеснянщині,  на болотах Тюмені, у Карпатах.  Отож і не дивно,  що за  обов’язками не мав часу  на тривале каяття.  Як результат,  полковник у відставці  Михайло Шушкевич  виніс  багато вражень, хвилюючих спогадів,  навчився шанувати  думки і почуття інших.  Недаремно батьки з дитинства нагадували синові,  мовляв, найбільш визнаним у світі талантом є любов до людей. Всі інші здібності мало чого варті  без уміння розуміти  ближнього, співчувати йому.  
Червоною ниточкою в’ється ця думка всією збіркою, нанизуючи в єдиний філософський букет тематично різні твори: «Хода Гідності – Парад вишиванок», «У творчому єднанні», «Володар», «Святим рівноапостольним Кирилу та Мефодію», «Олександру Духновичу», «Пошана Кобзарю», «Міхаю Мункачі» тощо.
 Й знову хочеться процитувати Маргариту Меденці, яка так влучно підмітила, мовляв: «Як той паросток, що шукає виходу назовні; як вода, котра будь-що проб’ється на поверхню – так  у серці й думках заявив про себе поет. І саме слово обрав полковник у відставці  засобом  боротьби за власні  принципи  і переконання, глибоко  усвідомлюючи, що  все написане письменником тоді є впливовим й дієвим, якщо написане сміливо,  доброзичливо  і  щиро». 
Як не погодитись з такою справедливою думкою? Адже обставини дійсно впливають на наш світ. На щастя, у даному випадку вони не змінили суті і змісту, лише зробили їх очевиднішими. 
Чотири розділи нової чудової книги Михайла Яковича «Мукачево» славлять рідне місто. П’ятдесят неповторних віршів, 50 ліричних образів, 50 пісень, кожна з яких малює окремий фрагмент життя автора, а все разом – це Божий дар:

Життя коротке, скільки б не прожив.
Років минулих не відчуєш,
Та знаковим є те, що не грішив, 
А жив достойно і не всує.

З народження Бог дав усім талант:
Уповні трішки і краплини,
Щоб сяяв він, неначе діамант,
Й приносив радість щохвилини.

А кожен мудро скористався Ним,
Зростав вагомо, в примхах долі.
І благодать під небом голубим,
Розсіював по добрій волі.

І крізь життя перипетії,
Під світлом сонця і стожар, 
В обіймах вітрів-вітровіїв
Звеличував свій Божий Дар.

Мукачево варте високих слів.  Дійсно, як чудово сказав Михайло Якович: «…красою сплетені його епохи…» а «…у водах Латориці споконвіку купаються рими поетів…». Дійсно, піснями молодіє наше місто, місто мрій і молоді, місто талантів і мудрості. Про багатьох відомих мукачівців, особистостей, славних на увесь світ, розповідає автор. Кожна постать – особлива мелодія твору. 
До прикладу, наскільки ж точний і чуттєвий образ Ілони Зріні у творі «Володарка». Це не урочистий гімн княгині, це, скоріше, тонкий погляд крізь вуаль, розпізнане й відчуте серце Жінки: 

…Розумна, скромна і вродлива,
Ввібрала в себе всі чесноти.
Долала гордо і сміливо
Життя фатальні повороти. 

Краса душевна, ніжна, чиста
Вінчала надприродні дані.
А ти, буденна й урочиста,
 Жила у радості й стражданні…

Й ця ж сама думка солодкими краплями переливається в інший твір-пісню Миколи Яковича та Ігоря Білика «Калина»:

Не сумуй, калино, рано-вранці,
Витри сльози й радісно всміхнись,
Закружляй із квітами у танці
Й піснею полинь в небесну вись…

Загалом же 46 віршів автора покладено на музику композиторами М. Герцом, М. Лиховид, Л. Ковач та іншими митцями. 
Й що особливо приємно, Михайло Якович ініціював проведення загальноміського дитячого літературного конкурсу «Юні поети Мукачева», долучився до видання збірок молодих обдарувань «Первоцвіт» - все це разом свідчить про ще одну важливу рису в характері п. Шушкевича – педагогічна нота, прагнення вести за собою учнів, подати руку тим, хто може б інакше й засумнівався, чи вартий чогось перший крок?.. Бо, як зазначає автор у пісні «Останній дзвоник», буде пройдено ще чимало  доріг, перш ніж: 
«…Роки, немов гірські потоки, зливались в зрілості ріку, ставали впевненими кроки, з дитинства в юність гомінку…»
Проте, хоча Вашу юність і минула, шановний Михайле Яковичу, але ж не минув запал пізнання!.. Як пише Браян Кавано, у притчі присвяченій генералові Дугласові Макартуру: «Ніхто не старіє від того, що проживає скількись там років. Людина старіє, бо відмовляється від своїх ідеалів. Сумніви, недовіра до самого себе, страх і відчай – усе це сплітається в довгі роки, які хилять нам голову і обертають душу на попіл. Не важить, сімдесят чи сімнадцять, у кожному серці живе замилування чудом, захоплення зорями, викликами щоденних подій, незмінна дитяча цікавість до того, що ж трапиться далі в тій грі, яка зветься життям». 
Людина настільки ж юна, як і її віра, і настільки ж стара, як і її сумніви; настільки ж юна, як і її впевненість у собі, і настільки ж стара, як і її страхи; настільки ж юна, як і її надія, і настільки ж стара, як і її відчай.
Тож у цей листопадовий вечір віншуємо Вашій душі, Михайле Яковичу, юності і світла! Й далі наслідуйте Архангела Михаїла - лицаря добра і віри. Батьки були мудрі, обдаровуючи Вас цим іменем. А Ви мудрі тим, що обдаровуєте світ поезією, й даруєте нам затишні ліричні «Мехайлові вечори»!.. Пишіть! Бо ж попереду – ще золоте шиття і генеральські погони в літературі і житті!.. 

Оксана Головчук 
від Видавничої Студії «ZORIANa»