П’ять років тому святкував своє сторіччя Мукачівський педагогічний коледж (в минулому Мукачівське ПТУ №7), навчальний заклад, що пройшов випробування часом і випускає фахівців різних направлень і понині. Щоб поглибше дізнатись про історію цього закладу, я звернувся до одного з попередніх педагогів цього закладу, історикознавця Панкулича Василя Михайловича.
Василь Михайлович – не просто історик, а й власник низки матеріалів про історію цього училища. Матеріали, які він збирав впродовж багатьох років, відстежують часовий проміжок від самого заснування ПТУ, а саме 1914 рік. І він погодився надати невеличке інтерв’ю щодо історії свого рідного закладу.
– Василь Михайлович, я бачу у вас дійсно велику кількість матеріалів по цьому закладу. Скажіть, а що саме спонукало вас на створення книги про цей навчальний заклад?
– Я по професії історик, і історія рідного краю, а тим більш мого місця роботи, завжди цікавила мене. Нажаль, багато інформації для загального огляду я знайти не зміг – ніхто не бажав братись за цю роботу, тому я і вирішив потроху збирати матеріал. Як бачите, це не перша моя робота, моє історичне надбання можна побачити і в верхній частині замка Паланка і в етнографічному музеї нижньої частини замку.
– А весь цей матеріал, що ви збираєте, ви збираєтесь випустити по ньому книжку?
– Так, книга вже є у електронному форматі, і, можливо, буде у друкованому, якщо знайдеться людина, що готова профінансувати це. Залишається лише передати її майбутньому поколінню як один з клаптиків нашої історії.
– І ви дійсно зібрали інформацію, починаючи з самого заснування цього закладу? Чи не могли б ви розповісти деякі визначні дати цього коледжу?
– Звичайно. В мене є документи, датовані двадцятими роками попереднього сторіччя. Записи вчителів, фотографії, вихідні листи. Щодо самих визначних дат? Можна виділити деякі роки : це і заснування училища при Австроугорщині, в 1914 році, щоправда тоді воно називалось учительскою семінарією. І 1939 рік, коли Карпатська Україна воювала з Угорщиною. Тоді студенти цього закладу брали участь у війні і, на жаль, багато з них померло. Після цієї події, коли Угорщина вже прийшла до влади, цей заклад перейменувався в ліцей. І вже з 45 року – педагогічне училище. У 1989 році воно увійшло до складу МДУ, як коледж. І нині це Мукачівський педагогічний коледж при МДУ.
– Я помітив, що з 45 року заклад знову перейменували. Якщо я не помиляюсь, приблизно в цей час Закарпаття увійшло у склад УРСР. Щось змінилось з приходом радянської влади до коледжу?
– Змінилось, і сильно. До радянської влади була дійсно жорстока дисципліна – ніяких культурних заходів, в понеділок обов’язкова служба в церкві, ніяких азартних ігор, покарання суворе – виключення. Після приходу радянської влади від цього всього якось поступово відмовились, стало легше і спокійніше.
– Щодо студентів. Я бачу тут досить простора будівля, але чи вистачало всім місця? Багато студентів навчалось в цьому закладі?
– Ще з радянських часів тут був завжди великий набір. І стабільно кожен рік набирається і шкільний, і дошкільний, і музичний факультети майже повністю. Є, звичайно, проблема з набором хлопців, загалом тут більшість дівчат. Але це відноситься більше до факультетів шкільного і дошкільного навчання, в музичному в цьому плані краще.
– А чи були якісь відомі учні, що у всіх на слуху?
– Так одразу і не пригадаєш. Наприклад наш духовий оркестр. В 2000 році він зайняв призове третє місце у Німеччині. Чи наприклад сьогочасний диригент військового оркестру в Мукачеві – він також учень цього місця. В Закарпатті, здається, нема ні одної школи, де нема студентів з нашого закладу. З недавнього – одна зі студенток зайняла трете місце в Польші по художній творчості.
– А чи була якась активність відносно студентів на базі коледжу?
– Після другого і третього курсу проводиться історична і краєзнавча практика. І наші студенти з нашими викладачами відвідували, по мірі можливостей, різні історичні чи культурні місця нашої країни. Були і в Києві, і в Львові, і по Закарпаттю багато подорожували.
– Були якісь явні покращення в коледжі за роки вашої роботи?
– Звичайно. Поступово покращувалась матеріальна база нашого коледжу. Нові парти, дошки, обладнання гуртожитків. Гроші, які виділялись владою на наш навчальний заклад, вкладалися в різні направлення для полегшення навчання наших студентів.
– І наостанок, як ви вважаєте, з роками цей навчальний заклад стає краще?
–Я скажу так – я патріот свого училища, і бачу, що після стількох років існування, воно все ще має величезний авторитет серед області. І по дисципліні, і по педагогічній частині, не в останню чергу через сильний педагогічний склад. Наш навчальний заклад з роками тільки розвивається, і не думає зупинятись. Сподіваюсь, історія цього закладу збережеться і буде тільки примножуватися.
Вадим СОФІЛКАНИЧ, студент ІІІ курсу
університету ВМУРЛ "Україна"