Найбільш відомими власниками Мукачівського замку були Трансільванські князі Ракоці, які володіли ним із невеликими перервами 75 років в XVII столітті. Саме за їхніх часів замок перетворився в одну із наймогутніших та найзахищеніших фортець в Європі.
У 1995 році за згодою короля Угорщини Рудольфа ІІ та правителя Трансільванії Жигмонда Баторі Мукачівська домінія ввійшла до складу Трансільванського князівства.
(Трансільванія – історична територія Румунії. В XI ст. потрапляє в залежність від угорського королівства. Із середини XII ст.на прохання угорського короля Бейли ІІ на ці території переселились багато німців, які дали назву краю – Семиграддя. Семиграддя – сім міст, сім замків, про що свідчить герб Трансільванії. Пізніше до складу князівства ввійшли також інші території в тому числі частина теперішнього Закарпаття, а Мукачівський замок перетворився в резиденцію трансільванських князів.)
Новим господарем Мукачівського замку стає трансільванський воєвода граф Жигмонд Ракоці (1544 – 1608). Родина Ракоці своїми коренями сягає давньої історії. У документах «Про походження аристократів» згадується про існування старіших представників династії ще у XІII столітті. Їх нащадок Павол у 1282 році придбав маєток Ракоці у тодішній Словаччині, після чого родину стали називати на прізвище Ракоці. Почесне ім’я та маєтки члени сім’ї Ракоці здобули за участь у боях проти турків та битві при Могачі (1526).
На той час Мукачівська домінія налічувала 33 населених пункти в яких мешкало 1917 кріпацьких родин. Щоб розширити Мукачівську домінію Жигмонд Ракоці заклав ще 51 село. Доходи замку зросли до сто тисяч форинтів. (Форинт – золота грошова одиниця Угорщини введена в 1559 році.) Жигмонду Ракоці вдалося відвоювати багато міст, в тому числі Маковіцький та Шарошський маєтки. У 1588 році він очолив християнські загони, які розбили турків під містом Сіксо, за що отримав звання барона. Крім того командував військами, що звільнили від турків замок Фюлек (1593), а потім стає командувачем армії Верхньої Угорщини. Від трьох шлюбів мав чотирьох дітей (донька та троє синів – Дьордь, Жигмонд, Пал).
Наступним представником династії стає син Жигмонда Ракоці Дьордь І Ракоці (1593 – 1648 ). Займав посаду ішпана (управителя) Боршодського комітату (адміністративно – територіальна одиниця). У 1616 році одружився із Жужаною Лорантфі – зразковою дворянкою епохи Відродження, отримавши при цьому чималу спадщину цієї родини. У 1630 році його обирають князем Трансільванії.
У 1633 Дьордь І Ракоці отримав домінію Мукачівського замку, а Мукачево вважалося столицею Трансільванського князівства. За його часів замок було значно укріплено, добудувавши нові оборонні лінії. З цього приводу на кам’яній плиті, вміщеній на східній башні було зроблено напис на латинській мові: «З вмінням, природою та Богом справи мені не страшні, чи будуть сприятливіші зірки, чи ні, будова переживе віки». У замку влаштовувались прийоми іноземних послів, тут підписувались важливі державні документи. 22 травня 1645 року Дьордь І Ракоці підписав із представником Франції договір, за яким Трансільванія підтримувала Францію та Швецію у Тридцятилітній війні, та оголосила війну Австрії. Європейські держави прийняли Трансільванію як союзника.
Він разом із дружиною активно підтримував реформатську церкву, школи та друкарні. Саме із періодом правління Дьордя І Ракоці відбувся економічний та культурний підйом родинних володінь.
Після смерті князя (1648) володаркою замку стає його дружина Жужана Лорантфі, яка продовжила справи свого чоловіка, ще більше розбудувавши та зміцнивши фортецю. Західна вежа Верхнього замку до цього часу носить ім’я цієї княгині.
Наступним правителем Трансільванії в 1658 році стає Дьордь ІІ Ракоці (1621 - 1660) – син Дьордя І Ракоці. Вважався амбітним політиком, вступивши у складну дипломатичну та військову комбінацію в Східній Європі, плануючи, зрештою, зайнятий Польський королівський трон, забувши, при цьому, про своє становище васала турецького султана.
У 1649 році Мукачівський замок відвідали посли гетьмана Богдана Хмельницького, де велись переговори із Дьордьем ІІ Ракоці про спільні дії проти Польщі. У 1657 році взяв участь у поході на боці шведського короля Карла Х, з надією на польську корону. Похід видався невдалим і князь Дьордь ІІ Ракоці не тільки не добився польської корони, а й втратив трон Трансільванії.
Згодом на Закарпаття напали польські війська на чолі із князем Любомирським, спустошивши та пограбувавши біля 300 населених пунктів. Однак, заволодіти Мукачівським замком не змогли. Нічого не добився Дьордь ІІ Ракоці, розпочавши ворожнечу із Османською імперією, могутнім покровителем Трансільванії. Це коштувало йому князівського престолу і зрештою життя. Причиною смерті Дьордя ІІ Ракоці стало поранення в битві під Сасфенеші під час опору навалі турків в Трансільванію в 1660 році.
Сину Дьордя ІІ Ракоці та Жофії (Софії) Баторі Ференцу І Ракоці так і не судилося офіційно посісти князівський престол Трансільванії. В 1670 – 1671 р.р. Ференц І Ракоці стає учасником невдалої антигабзбургської змови „змова Вешелені”. Багато учасників цієї змови, в тому числі і батька Ілони Зріні – Петра Зріні було страчено. Самого Ференца І Ракоці заарештували та заточили у в’язницю поблизу Відня. Врятувала йому життя мати Софія Баторі, викупивши за 200 тисяч гульденів. Крім того, Ракоці змушений був погодитись на введення в усі маєтки, крім Мукачева, австрійських військ. Мукачево не окупували лише тому, що мати Ференца І Ракоці Софія Баторі була римо-католичкою і дотримувалась, на відміну від свого сина, габзбургської орієнтації.
У 1666 році Ференц ІІ Ракоці одружився із Ілоною Зріні, спадкоємницею великих південно-угорських родів Зріні і Франгепанів. Цей шлюб зміцнив і політичний союз. Їхнє весілля було своєрідною зустріччю опозиційних політиків. Молоде подружжя облаштувало «княжий» двір у Шарошпатацькому замку, перетворивши його на політичний центр Верхньої Угорщини. У шлюбі Ференца І Ракоці та Ілони Зріні народилось троє дітей: Дьордь (1667), який помер у дитинстві, Юліана – Борбала (1672-1717) та Ференц (1676-1735).
Син Ференца І Ракоці та Ілони Зріні Ференц ІІ Ракоці (1676-1735) є одним із найбільш виразних особистостей серед трансільванських князів Ракоці та історії Угорщини. З дитинства він стає свідком, а пізніше і учасником найважливіших історичних подій в Угорщині та Центральній Європі того часу.
Народився в 1676 році в селі Борша (сучасна Словаччина). Коли йому виповнилося декілька місяців помирає його батько Ференц І Ракоці у віці 31 рік. Дитячі роки Ференці ІІ Ракоці проходили в бурхливі часи турецьких воєн за визволення Угорщини.
У 1682 році його мати Ілона Зріні вдруге одружується із графом Імре Текелі – ватажком бунтівників-куруців. Вітчим часто його брав із собою у походи. Із 1685 по 1688 рік разом із матір’ю пережив трьохрічну облогу Мукачівського замку. Після капітуляції замку (1688) дороги Ференца ІІ Ракоці та матері розійшлися назавжди. За наказом австрійського імператора Леопольда І він виховується в єзуїтському коледжі в Чехії. Мати Ілона Зріні та його сестра Юліана потрапили до Відня в монастир.
У 1694 році у вісімнадцятирічному віці Ференц ІІ Ракоці одружується з князівною Кароліною Амалією Гесенською-Рейнфальс, згодом, стає батьком трьох синів.
У 1701 році за підозрою у змові проти австрійського імператора його заарештовують. Із в’язниці Вінер-Нойштадт йому допомогла втекти дружина. Прихисток Ференцу ІІ Ракоці надала Польща у м.Бережани (нині Тернопільська область України).
У 1703 році Ференц ІІ Ракоці очолює визвольну війну угорського народу за незалежність, метою якої було здобуття Угорщини її колишнього державного статусу та права. Після поразки в 1711 році змушений був покинути Угорщину та виїхав до Росії, згодом до Франції.
Останній прихисток Ференцу ІІ Ракоці надала Туреччина, де й помер він в 1735 році.
Олександр Цільо, Мукачівський історичний музей