Літо додає білому кольору особливе звучання – дзвінке й урочисте. Коли ми увійшли в храм – цей білий колір звучав аж під саму стелю купола! Сніжно-білі стіни в обрамленні сяючого сонячного світла, яке ллється крізь смарагдову зелень, що дивиться у всі вікна! Так, влітку наш світ малює палітра з усіма відтінками зеленого! ..
Очі дивились і бачили. Візерунок з невеликих дерев’яних картин та каменів, дерев’яні скульптури – зображення тих непростих моментів Ісусової Хресної дороги… Великі долоні з теплого дерева, які немов би намагаються зігріти й вберегти тоненький хрест над ними.
Зовсім молода світла дівчина сиділа перед вівтарем за невеликим електропіаніно. «Хто співає – той молиться двічі», - казав святий Августин… І вона, а звуть її Наталя, молилась, співаючи про Богородицю. Мелодія, немов чиста вода, змивала втому. Летіла під самий купол монастирської церкви, й звідти верталася, струменіючи живим водоспадом на плечі кожного з понад сотні людей, які тут були водночас. Вони прийшли на запрошення сестри Ліджі, щоб спільно дякувати й спільно просити Господа про очікуване й бажане. Сорок разів лунало «Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім'я Твоє...»
Ліджі Пайяпілі, монахиня з Індії, зі Спільноти Св. Йосифа де Сен-Марк, написала книжку про те, що вона робить і ким живе. Написала цікаво настільки, що захотілося побачити й побувати тут, в Павшино, де знаходиться її монастир. Якщо Ви мало знаєте Індію, абсолютно нічого не знаєте про життя людей у монастирських спільнотах й бажаєте дізнатись про духовні дороги, перехрестя, труднощі й дива на цих шляхах – прочитайте обов’язково: с.Ліджі Пайяпілі «Покликана до України».
Просто нам усім потрібно знати, що головне у цьому світі, й у цьому житті – вірити, любити, творити добро. Ми всі, на всіх континентах й усіма мовами світу, просимо в Бога сили нести свої радості й надії, не розгублюючи їх й не втрачаючи, під пекучими іскрами відчаю й розчарування.
Звісно, розпізнати той кришталевий, як звук зроненої росинки, голос серця, який майже не чути під вируючим каскадом вигаданих зобов’язань, непросто. Й тоді можемо зовсім забути про свої права… Право на щастя, на вибір, на свободу, на несхожість на інших, на радість…
Ліджі, яка перший час тут страшенно мерзла, не хотіла України. Але тим остаточним, вирішальним пазлом, який, ставши на місце, показав правильну картинку, був пазл такого змісту: «Складаючи обіцянку служити Богові, ти хіба мала на увазі лише Індію?!» Поки вона не знаходила цього пазлу, замінюючи його усіма можливими способами виїхати звідси, були й хвороба, й непорозуміння, й страх… Була людина з наміром ображати й викреслювати Ліджі з життя громади. В результаті – море часу проведеного сам-на сам, більше молитов, більше розмов з небом, а отже – більше відповідей! Й Ліджі зрозуміє, що ніщо у її житті не є випадковістю…
Необроблений самородок не блищить. Обтесати, позбавити гордині, амбіцій, самолюбства – тоді з’являється блиск, світло, до якого йдуть інші. Тоді людина здатна любити й розуміти. Вона бачить зміст, суть, на яку не звертають увагу ті, котрі ще самі втиснуті у цупкий кірок залежностей.
«Першу спільноту згромадження Св. Йосифа де Сен-Марк 3 березня 1845 р. заснував отець Пєр-Поль Бланк у колишньому бенедиктинському монастирі в Сен-Марку (Ельзас, Фанція) – читаємо у книжці с. Ліджі «Спробуйте й подивіться, який добрий Господь». – Місія згромадження – поклоніння та служіння. Сестри у цілому світі служать у школах, лікарнях, будинках престарілих, служать людям з особливими потребами, в’язням, прокаженим. В Україні перша спільнота Сестер Св. Йосифа де Сен-Марк була заснована 1998 р. Спільнота в с. Павшино існує з 2004 р. Сьогодні у спільноті проживає 10 сестер різних національностей - з України, Індії та Словаччини. У Павшино сестри опікуються будинком престарілих, який розміщений на території монастиря, а також ведуть активну євангелізаційну діяльність у різних регіонах України. При монастирі діє християнська музична група, більшість учасників якої – монахині. Впродовж року до монастиря сестер з’їжджаються тисячі людей на заступницьку молитву».
Це тепер все так. А починалося з малого. З кроків будівництва, з кроків на городі з метою вирощування овочів для себе й для бідних, з кроків допомоги назустріч людям. Різним. Бо допомоги потребують й українці, й угорці, й цигани… Особливо вражає та частина історії с. Ліджі, яка описує її служіння у мукачівському таборі….
Якщо звернутись до Інтернету, відкриємо десятки форумів, на яких люди обмінюються своїми свідченнями й враженнями після спільної молитви з Ліджі Пайяпілі. Розмова з Богом – це світло, яке здатне викрити найпотаємніші кутки темряви. Й освітити! Ми можемо й повинні говорити з Господом без посередників. Проте іноді важливо прийти на цю розмову з людиною, яка не приховує своєї радості й свідчить, що Бог завжди почує нас! Й завжди пробачить.
«Спробуйте й подивіться, який добрий Господь!» - це заклик с. Ліджі й водночас назва її книжки. «Я розумію людей, не тільки через мову, але й на духовному рівні, - каже вона. - Це дуже важливо, розуміти людей саме так, і я вдячна Богу за цю можливість».
P. S.
Саме тепер, наостанок, пригадався один випадок, який дуже приємно вразив! Якось, коли у Мукачівському римо-католицькому соборі, наповненому людьми, повинна була починатися літургія, всіх людей на прохання однієї духовної особи попросили вийти з храму... Люди розгублено знизували плечима, не розуміючи причини й не бажаючи, звісно, цих додаткових рухів. Дуже поволі, але величезний храм порожнів, натомість, люди, немов намистинки, розсипались по храмовому подвір’ю під чудесними соснами. Раптом, з каплички до дверей храму «попливла» прекрасна статуя Богородиці, на троні, увінчаному білими трояндами. Подібне ми бачили в Люрді й Фатімі – це урочисте вшанування Пречистої Марії, символічна молитва й заклик навіки бути посеред людей, з нами!.. І от лише після внесення образу Божої матінки до Мукачівського римо-католицького собору, за Нею почали заходити люди… Це було прекрасно й правильно… Й виявляється, що саме маленька Ліджі з Індії (а вона справді дуже маленька на зріст, й ще зовсім молода), й виявилася тією духовною особою, яка змусила сотні людей в той день пропустити уперед Богородицю. Щоб саме Вона, Пресвята Діва Марія, увійшла попереду них у храм, й саме Вона завжди була попереду в їхньому житті…
Оксана Головчук, від студії «Zoriana»
Світлини з інтернет-джерел