Але спочатку краплинку з історії одного з найстаріших педагогічних закладів міста, яка має неопосередковане відношення до даної теми і для цього зануримось у далекий 1914 рік, в якому з ініціативи бургомістра міста (полгармештера) Яноша Недецеи в Мукачеві була відкрита угорська королівська державна народно-шкільна семінарія, відома, також, як Мукачівська учительська семінарія. Викладання в ній до 1945 року здійснювалось угорською та русинською (руською) мовами. Семінарія в 1945 перейменована в Мукачівське педагогічне училище, на базі якого (березень 2002 року) створено гуманітарно-педагогічний коледж, а наступного року заклад реорганізовано у Мукачівський гуманітарно-педагогічний інститут (в подальшому – Мукачівський державний університет з навчанням на педагогічному факультеті, економіки, управління та інженерії, гуманітарному, туризму та готельно-ресторанного бізнесу). За майже сто років свого існування підготовлено понад 15000 спеціалістів за напрямками: педагогіка, менеджмент, маркетинг, легка промисловість, політологія, міжнародні відносини, психологія, філологія, економіка і зроблено значний внесок у розвиток освіти, науки, культури Закарпаття в цілому й України зокрема.
Наголосимо, що окремим завданням навчального закладу в усі часи існування було і є забезпечення культурного й духовного розвитку особистості майбутніх вчителів і.т.д, виховання студентів у дусі патріотизму і поваги до Конституції, підвищення їх освітньо-культурного рівня та створення умов для постійного самовдосконалення й саморозвитку студентів. Так ось, одна з багатьох випускниць педучилища, Брігітта Сидор (отримала вищу освіту в Прикарпатському національному університеті ім. Василя Стефаника), яка виросла у змішаній за національними ознаками сім’ї, разом з батьками емігрувала за кордон у пошуках кращої долі. Знання угорської мови значно спростило становленню в нових умовах і невдовзі Брігітту було запрошено на відповідальну роботу у «Фонд Ньюмана», основна мета якого – надання всебічної допомоги щодо адаптації в Угорщині вихідцям з країн пострадянського простору і не тільки. Набутий досвід, працьовитість, бездоганна репутація, активна позиція в осередку української національної меншини (Державне самоврядування українців Угорщини), в кінці-кінців авторитет Брігітти Суперак (прізвище за чоловіком), цьогоріч, напередодні парламентських виборів 8 квітня, забезпечили їй, до речі одноголосно, першу позицію у списку від зазначеної меншини. Як і очікувалось, за підсумками підрахунку голосів виборців, наша землячка опинилась у когорті депутатів новообраного Угорського Парламенту. Ця неординарна подія - не тільки приємна новина, особливо з точки зору на ситуацію, яка спонтанно виникла під час прийняття Присяги, а вчинок людини, що не забула своє коріння, проявивши однакове й рівнозначне ставлення до двох рідних домівок: України і Угорщини. Йдеться про загальне правило – зчитування Присяги на Державній мові, та в цьому випадку Брігітта, після згаданої процедури вимовила Присягу (в перекладі) і на українській мові! Як на мене, це не жест, не піар акція, це демонстрація того, що інтереси та сподівання представників української нацменшини достойно представлені у Вищому законодавчому органі Угорщини. А тепер щодо подальшої реакції на цю диспозицію. Уявить собі, яскравого лідера списку Державного самоврядування українців Угорщини: ніхто з присутніх не зацькував, не засвистав, не блокував, не перебивав, з зали ніхто нікого не виносив… Страшенно хочеться сподіватись, що толерантність, аж ніяк не показна, скоріше природна, заполонить і наші величаві городи й зникнуть бур’ян, а разом з ним чвари, бійки та розбрат і на цьому політичному полі розквітне мир, культура, злагода та доброзичливість. Дай то Боже!
Григорій Куруц