Минулими вихідними на центральній площі під трьома великими шатрами з суботи на неділю відбулися два великі шахові турніри. Спочатку традиційний XI Кубок Йозефа Реша, відтак Меморіал засновника шахово-шашкового Мукачівського клубу Локкера. Перший турнір зібрав 56 кращих шахістів Закарпаття. Воно й не дивно, адже призовий фонд був, хм, непоганий. Переміг міжнародний майстер Сергій Овсієвич. Друге і третє місця дісталися Михайлові Балогу та Ользі Юшко. А в меморіалі Локкера перше місце впевнено здобув Андрій Вачіля. Зрештою, червнева програма шахів у Мукачеві продовжиться чемпіонатом Закарпаття серед юнаків і дівчат до 12 років. І хто це організовує, фінансує? Відповідаю – Йозеф Реш. Хто ж такий пан Йозеф, що зовсім недавно увірвався в стале шахове життя Мукачева таким Прометеєм? Про це можна дізнатися хіба що в нього самого. Питаю, коли для нього підходить коротка розмова про його появу на шаховому небосхилі Мукачева? На турнірі його імені не насмілювався відривати від змагання. То ж може на неділю?
– А ось на неділю не вийде, – відповідає. – На моє 60-річчя прилетять доньки з Америки, син з Угорщини, де тепер в Сегеді проводяться важливі змагання. Тож давайте сьогодні і поговоримо.
– Чудово. Сіли в затишному куточку шахово-шашкового клубу, де нікого не було, оскільки всі змагалися під наметами в центрі міста і повели розмову.
– Розкажіть для початку коротко про себе. Народились у Мукачеві?
– Та, ні – в Тюмені.
– У Росії?
– Так. Коли прийшли визволителі в 1944 році, моїх батьків, які жили в Березинці, як німців вислали на заслання в Сибір. Під час хрущовської відлиги вони повернулися в Мукачево. І я ще малий настільки закохався в це місто після Тюмені з її бараками, привітних і гарно одягнених людей, що кращої батьківщини для себе і не уявляю. Отож, після багатьох років життя і роботи в Німеччині та США п’ять років тому повернув собі українське громадянство. Діти тепер в Америці, а друга дружина Мар’яна працює вчителькою початкових класів у ЗОШ № 16. А я в 1974 році закінчив першу школи ім.. О.С.Пушкіна і того ж роки ми з родиною виїхали до Німеччини. Після закінчення економічного факультету університету став працювати в потужній фірмі і майже 20 років був її представником у Москві. А потім створив власну фірму.
– У заголовку до цього інтерв’ю я написав, що ви є громадянином світу. Впевнений, що не помиляюся, адже побували в багатьох країнах майже всіх континентів, знаєте багато мов. Після стількох років життя за кордоном чудово володієте українською, добре знаєте російську, англійську, ні-мецьку. А ще які?
– Якщо і не розмовляю, то добре розумію угорську. А ось мої доньки є справжніми поліглотами. Вчилися в Барселоні, Парижі, Венеції, добре знають вже і не знаю скільки європейських мов.
– Рідну також?
– Якщо маєте на увазі не тільки німецьку, але і українську, російську, то так.
– Цими днями в Ужгороді з концертом побував мукачівець родом Святослав Вакарчук. Як знаю, і Ви були на його концерті. Поспілкувалися?
– Аякже. Він справив на мене надзвичайне враження, не могли наговоритися. Гордий, що маю такого талановитого земляка.
– Ну, а тепер, пане Йозефе, перейдемо власне до шахів. Як на мене, то тепер Мукачево перетворюється на такі собі Васюки незабутнього Остапа Бендера в кращому розумінні слова. Якщо зовсім недавно обласний центр був шаховою столицею Закарпаття, то тепер і самі ужгородці визнають, що повністю віддали пальму першості містові над Латорицею. Про це мені сказав, зокрема, і голова обласної шахової федерації Юрій Мошак, визнавши, що завдяки не в останню чергу і Вам, проводиться щорік тільки 28 обласних шахових турнірів, не рахуючи міських та районних. Подумалося, свого часу спортом № 1 в Мукачеві і області був футбол. Де він тепер? Команд нашого міста немає тепер ні в вищій і навіть не в першій обласних футбольних лігах. Немає чомусь спонсорів ні серед місцевих можновладців, ні серед вихідців із Мукачева та Закарпаття. Згоден, що витрати на шахи не такі великі, як, приміром, на футбольну команду. Але ж знову таки порахуймо: Всеукраїнські чемпіонати серед юнаків і дівчат, які збирають понад сотню учасників, турніри «Різдвяне Мукачево», «Мукачівське літо», «Біла тура», матчі «Мукачево-Краків», «Мукачево-Стрий». Це ж треба прийняти таку кількість учасників, поселити в готелях, забезпечити харчуванням. А що говорити про те, що Ви повністю фінансуєте функціонування Мукачівського шахово-шашкового клубу. А згадаймо ще і про зустрічі українських світових гросмейстерів Іванчука, Єфименка із знову ж таки світовими знаменитостями Найджелом Шортом, Петером Леко, Аркадієм Найдічем…
– Так, але я все життя закоханий в шахи і не шкодую для їх популяризації грошей. І знаєте, що мені надзвичайно приємно: коли буваю в тій же Німеччині, інших європейських країнах, то бачу, що в турнірах грають в основному люди за 50 років, а у нас, зокрема, в Мукачеві, та зрештою в по всій Україні, дуже багато дітей. Це майбуття шахів в Україні. У нашій шаховій школі виростають юні дарування, які обов’язково з часом стануть міжнародними майстрами і гросмейстерами. Тому грошей на це мені не шкода, вони повернуться славою для мого рідного міста.
– А з ким із світових гросмейстерів Ви знайомі?
– Практично з усіма. Приміром, Захар Єфименко мені як син. Чудові стосунки з Петером Леко, Крамніком, навіть один турнір йому організував. І Каспаров на мене за це хмуриться, бо ж програв Крамніку звання чемпіона світу. Гарні стосунки і з Анандом. А загалом скажу, що між гросмейстерами дружби не існує. Здороваються між собою просто, а інколи і ворогують. Такий вже характер у непересічних особистостей.
– Знаю, що в Всесвітній шаховій федерації (ФІДЕ) Ви з усіма добре знайомі, чи не маєте бажання увійти до складу правління?
– Мені не один раз пропонували, але поки що не збираюся, може через якийсь час погоджуся.
– А насамкінець, пане Йозефе. Саме під час турніру Вашого імені відбулося свято Останнього дзвоника. Чи є щось подібне в Європі, Америці?
– Щоб так дівчатка в гарній шкільній формі, хлопчики гуляли вулицями з гучними речівками, співали такого немає. Там зовсім інший менталітет, в шкільній актовій залі проводиться офіційний ритуал із запрошеними батьками, родичами і потім додому. У нас набагато гарніше, світліше.
А мені подумалося: свого часу Почесними громадянами Мукачева призначили політиків, які були халіфами на час і відійшли в політичне небуття, а поряд з нами люди, які творять славу Мукачева сьогодні – Ірина Галай, Йозеф Реш, Святослав Вакарчук… Чи не варто замислитися?
P.S. Атор і редакція щиро поздоровляють Йожефа Реша з 60-річним ювілеєм і зичать ювіляру найкращі прбажання.
Микола РІШКО